Українців заборонили виселяти в нікуди з житла, якщо воно купувалося не за кредитні кошти, навіть після продажу його з публічних торгів. Відповідну постанову виніс Верховний суд, розглядаючи справу №6-197цс16 – він визнав недійсною постанову нижчих судів. Про це повідомив UBR.
“Йдеться про випадки, коли людина купила будинок або квартиру за власні гроші, а потім з часом вирішила закласти нерухомість, оформивши кредит під якийсь бізнес або навіть ремонт. ВСУ дав чіткий висновок із цього приводу – в цьому випадку позичальника не мають права виселяти в нікуди, навіть якщо це майно було продано на публічних торгах і у нього з’явився вже новий власник. Людині в обов’язковому порядку має бути надано альтернативне житло. Причому, виселяти на вулицю не можна навіть в разі, якщо банк вже встиг перепродати заставу або оформити на неї право власності: багато фінустанов намагаються якомога швидше позбутися майна, перепродуючи його новим власникам або отримавши його собі у власність. Так от Верховний суд постановив, що виселити боржника без вказівки нової адреси проживання в судовій ухвалі не можна навіть в цьому випадку”, – пояснив рішення суду старший партнер адвокатської компанії “Кравець і партнери” Ростислав Кравець.
Якщо суди нижчих інстанцій винесли рішення без вказівки для позичальників нових адрес для проживання, ці постанови тепер буде значно легше оскаржити при наявності правового висновку, прописаного ВСУ в рішенні №6-197цс16.
“Людям, які купують у банків житло “задешево”, варто ретельніше перевіряти нерухомість, яку вони купують. Дізнаватися, чи купувалася вона в кредит чи просто була заставою згодом. Потрібно усвідомлювати, що є законодавчі нюанси. І якщо суд видав незаконне рішення, то можуть бути наслідки – можна обзавестися нерухомістю, з якої не можна буде виселити попередніх власників. Та й взагалі не рекомендую перекуповувати закладене в банках майно, якою би вигідною не була ціна на нього”, – зазначив Кравець.
До речі, аналогічна практика і у випадку зі стягненням застави у поручителів по кредитах: якщо людині не надається альтернативне місце для проживання, суд не може прийняти рішення про її виселення з нерухомості. Хоча по факту це нерідко відбувається.
“Проблема полягає насамперед у тому, що суди нижчих інстанцій часто вже не розрізняють статус позичальників-іпотекодавців та іпотекодержателів-майнових поручителів, виселення яких регулюється по-різному. Як результат – винесення незаконних (необґрунтованих) рішень”, – зазначив старший юрист ЮФ Lex Associates Станіслав Герасименко.
Він бачить головну проблему в нестачі житла.
“Йдеться як про фактичну відсутність вільних приміщень в фондах житла в розпорядженні місцевої влади, так і про відсутність законних підстав для надання такого житла іпотекодавцяя-майновим поручителям, яких виселяють. Так, стаття 132-2 ЖКП і постанова КМУ від 31 березня 2004 № 422 ( “Про затвердження Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання та Порядку надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання”) не передбачають можливості надання такого житла не позичальникам-іпотекодавцям, які втратили своє житло. Тобто в більшості випадків у суду немає можливості (а в більшості випадків – і бажання) винести законне рішення про виселення іпотекодержателів-майнових поручителів через неможливість вказати в рішенні житло для відселення”, – резюмував Герасименко.
